Хто вмирає в боротьбі –
у серцях живе повіки!
Всього було у нашій історії – і високого, і низького, і трагічного!
Всі ми знаємо, як український народ заплатив і оплачує волю і незалежність своєї країни життям власних синів та дочок.
29 січня 1918 року біля невеличкої станції Крути на Чернігівщині сталась трагедія, яка сколихнула, пробудила всю Україну. У цей день жменька юнаків у нерівному бою віддала своє життя, але відстояла честь України…
Саме сьогодні 29 січня 2024 року минає рівно 106 років з часу страшної трагедії та великого подвигу українців під Крутами.
А що було під Крутами? Хто були ті юні герої? Якої нагороди сподівались юнаки, вирушаючи в бій? Чи вони вірили в свою перемогу? Чи сподівались на свою силу? Чи то були вояки, призначені до військової справи?
Ні. То були гімназисти і молоді студенти, що ніколи не тримали у руках зброї і навіть не мали військової підготовки; найстаршому з яких було 21, молодшим від 14 до16 років. Вони не визнавали ні права війни, ні права смертної кари. Їх душам було огидне всяке насильство, убивство, війна.
27 січня 1918 року виїхали молоді вояки з Києва – в напрямі Бахмача, та доїхали тільки до малої станції Крути. Далі був ворог. Тут прийняли бій юнаки. У глибокому снігу, при морозі – 15 С, у своїх гімназистських шинелях залягли вони в сніг. Більшовики не зупинялися, вони відчували свою перевагу, бо їх було до 5-ти тисяч … Тут і зав’язався бій із жорстоким та добре озброєним ворогом.
Бій тривав майже цілий день до пізнього вечора. Юнаки мужньо відбивали атаки ворога. Протягом п’яти годин українські воїни стримували ворожі напади. Проте невдовзі, скориставшись кількісною перевагою, наступаючі зламали оборону і почали оточувати українські вояків. Розуміючи безвихідність свого становища, бійці Студентського куреня пішли в атаку і були майже всі знищені. 27 студентів і гімназистів були захоплені і замордовані.
І не один у тім бою поліг, А цілих триста не вернулись в хату.
Не стали знов на батьківський поріг. Про вас ми будем завжди пам’ятати.
19 березня 1918 року до Києва приїхав сумний поїзд. Убитих було поховано у спільній могилі на Аскольдовій горі. Увічненням цього є відома поезія Павла Тичини «Пам’яті тридцяти».
На Аскольдовій могилі Поховали їх – Тридцять мучнів українців Славних, молодих…
106 років тому 300 “мучнів українських” пішло в безсмертя. Юнаки-герої показали приклад мужності, відданості і незборимості духу. Герої не вмирають. Вони живуть у пам’яті і справах наступних поколінь. Тож вшануймо пам’ять полеглих хвилиною мовчання.
Добре кажуть: „Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього”. І це дійсно так, бо так само, як дерево тримається на землі своїми коріннями, так людина тримається на землі своїм минулим.
Історія повторюється. Сьогодні ворог із північного – сходу намагається загарбати Україну. Нам знову допомагають сусіди з заходу. Наші герої як понад століття тому гинуть заради кращого життя нащадків. Памятайте їх подвиги так само як не забуваймо подвиги героїв Крут.
Вони полягли, щоб ми сьогодні жили у вільній і незалежній Українській державі. І нехай їхня смерть буде для нас прикладом, як треба любити свою Батьківщину.
Тож гордімося нашою Україною, її відважними героями.
Слава Україні ! Героям Слава!
День пам’яті Героїв Крут 2024
Україна вшановує 106-ту річницю бою під Крутами (Деталі тут)
